Володимир Шевцов - відомий у Новомосковську блогер з активною громадянською позицією. В юності був, як і всі пацани, гіперактивним і не надто зважав на застереження дорослих стосовно небезпеки купання в невідомих місцях. Один стрибок з ліани у воду перевернув життя - тепер він уже 30 років прикутий до візка.
- Щоб купити ліки чи продукти, я маю доїхати до магазину та аптеки, - розповідає Володя і пропонує це зробити разом.
Одразу біля його двору на Воронівці натикаємося на нездоланну перешкоду - вулиця засипана щебенем, по якому його візок не їде.
- Перед кожними виборам сиплють і сиплють, ще й хизуються цим у 21-му столітті, - дивується Володимир. - Бачу, що не менші проблеми з пересуванням по цьому камінню виникають і у мам з дітьми в колясках, і у велосипедистів, та й просто у жінок, які хочуть вийти в люди на високих підборах, а не в тапцях.
Нам доводиться просуватися в інший бік вулиці й пробиратися до заасфальтованої вулиці Леваневського. Звичайно, рухаємося по дорозі, бо тротуарів у нашому місті, крім центру, немає. Та навіть виїхавши на Гетьманську, одразу натикаємося на нездоланну для інвалідного візочка перешкоду - бордюри перед магазинами АТБ, «Рубін» і далі по напрямку руху.
- Усі перепади, що вищі за 1,5 - 2 сантиметра, - не для мого електричного візочка, - пояснює Володя. - Я вже двічі перекидався навзнак, перехожі піднімали. Іноді пропонують допомогу, щоб притримати візок, підштовхнути ззаду чи що. Але для електричного візка таке не підходить, він просто блокується від нахилу. А тут, перед «Рубіном», взагалі висота сантиметрів 10-15. Тому в таких місцях, яких достатньо по місту, завжди виїжджаю на дорогу, їду назустріч потоку машин. Одні водії з розумінням відносяться, інші обурюються й сигналять. Бог їм суддя, але по-іншому я не можу. Крім того, я проїжджаю вздовж цих магазинів позаду припаркованих машин, і неуважні водії, здаючи назад, не завжди помічають мою коляску. І були вже випадки...
З’їхати з дороги і знову заїхати на тротуар йому теж проблематично. Навіть там, де обладнані пішохідні переходи і зрізані під кутом бордюри, нахил у них надто великий, зазвичай під 45 градусів. Хоча в ДБН (державні будівельні норми) у спеціальному розділі «Інклюзивність будівель і споруд» вказано, що нахили для пересування маломобільних груп населення мають бути не більше 8 градусів, тоді вони вважаються безпечними. І так створюється реальне безбар’єрне середовище, доступне для таких людей нарівні з іншими особами. Ці норми є обов’язковими при проектуванні нових і реконструкції існуючих будівель і споруд. Одним із основних елементів безбар’єрного середовища якраз і є пандус - похила площина, що з’єднує дві різновисокі поверхні тротуару.
- Але в Новомосковську забудовники на закони не зважають, - пояснює Володя, - а влада абсолютно їх не контролює. Навіть комунальні підприємства, які зараз під вибори ремонтують пішохідні доріжки, роблять це без дотримання принципу доступності. Головне для них - відзняти красиве відео з шефом. Ось зараз почали робити тротуар перед 18-ю школою, так я на нього не заїду, бо, по-перше, нахил підйому не витриманий, а по-друге, перед в’їздом на цей тротуар поклали водостічний жолоб. Вийшла суцільна смуга перешкод, а коляска в мене не плигає. Хоча б уже нове робили по-людськи!
За спостереженнями, понад 90% пандусів у Новомосковську побудовані неправильно й не готові приймати особливих клієнтів. А це означає, що і всі ті будівлі, на вході до яких вони розташовані, теж є недоступними для них. Погодьтеся, нерозумно виглядає пропозиція стригтися чи лікувати зуби інвалідам біля входу в недоступну будівлю. А схожими прикладами рясніє практика.
- Доходить до смішного, - розповідає Володимир, коли ми проїхали площу Героїв і опинилися перед рядом магазинів, де раніше був «Золотий ключик». - В банк зробили нормальний в’їзд. Але як мені на колясці заплигнути на це 80-санти- метрове підвищення вздовж тротуару? І таких місць я можу показати по місту - безліч. Деякі магазини хоч і зробили пандуси, але «для галочки» - надто високі й круті. Під’їхав до магазину, зазирнув у вікно, облизнувся - і їдь додому, жуй те, що бабусі на тротуарі продають.
Настійливі звернення Володимира Шевцова до посадових осіб виконкому і власників магазинів іноді дають позитивні результати. Наприклад, на вході до поліклініки поруч зі сходами два роки тому з’явився міні-ліфт - вертикальний підйомник на перший поверх.
- За останні три десятки років я вперше потрапив у поліклініку, а досі бачив її тільки зовні, - радіє Володимир.
Дійсно, для декого доступність будівель - це питання життя і смерті, про що фізично здорові люди, як правило, не задумуються...
Входи до деяких магазинів Володимир хвалить, наприклад, ряд поруч з «Фокстротом» - пологі пандуси, а пороги в магазини відсутні.
Там, де в будівлю дістатися неможливо, Володимир контактує з власниками - особисто, телефоном чи з допомогою соцмереж. Більшість реагують адекватно, але є й «унікуми», деякі навіть прикриваються депутатськими мандатами. Так, про кафе «Веселий жук», що у міському парку, розповів цілу історію. Виявляється, воює з власником давно, той категорично відмовляється робити пандус. Тож Володя пішов на принцип, навіть звернувся на Урядову гарячу лінію і там запевнили, що питання на контролі.
- Таких скупердяїв я ще не зустрічав, - дивується він. - Якщо в Новомосковську на цього депутата управи немає, сподіваюсь, хоча б із Кабміну йому роз’яснять, що таке закон. Адже відмова в пристосуванні об’єкту є дискримінацією великої кількості людей, що є абсолютно неприйнятним для цивілізованого європейського міста, яким ми хочемо стати. Але, мабуть, не станемо, поки маємо таких депутатів.
Коли розмова заходить про доступність міського транспорту, виявляється, говорити взагалі немає про що. Перевізників на міських автобусних маршрутах влада вибирає так, що навіть вимог не висуває для претендентів стосовно можливості перевезення колясочників. І в цьому рейтингу Новомосковськ теж пасе задніх в Україні. Та навіть якщо колись і з’явиться в місті бодай один пристосований для цих цілей автобус, заїхати в нього візочнику буде неможливо.
- Бо підприємців зараз міська влада «нахиляє», щоб робили зупинки, - пояснює мій співрозмовник. - І дехто робить. Іноді дивишся - виходить такий собі подіум з бордюрами по 20-30 сантиметрів, трибуни на ньому не вистачає. З нинішніх старих «ЛіАЗів», можливо, людям і зручно виходити, а ось з цього подіуму на землю, особливо для стареньких... Про колясочників промовчу...
Окрема розмова - про стан пішохідних доріжок. Ними пересуватися просто неможливо, об’їхати ями абсолютно ніяк, бо ями - як соти у вулику: одну оминаєш - в іншу потрапляєш. Особлива небезпека - після дощу або мокрого снігу, коли всі тротуари в місті затоплені, ям не видно і люди плигають по клумбах. А що робити інвалідам?
- Моїй колясці - шостий рік, хрестовина на ній уся варена-переварена, і знову з’явилася тріщина на каркасі, - із сумом говорить Володимир. - Я взагалі - лакмусовий папірець міської інфраструктури: якщо вже я зможу проїхати містом і мене все влаштує, це означає, що влаштує всіх - і стареньку бабусю, і маму з коляскою, і велосипедиста, і немовля, яке робить перші кроки. Головна проблема - змусити міську владу рахуватися з потребами городян і будувати комфортне, зручне для проживання місто!