ВСЕ

До дня міста: Колонізація Присамар’я. Містечко Самарчик-Новоселиця

Питання про заснування нашого міста обговорюється вже досить давно та все ще, на наш погляд, залишається відкритим. Коли вперше козацтво почало заселяти береги Самари? Коли на цій річці почали виростати їх перші поселення, міста та фортеці? Коли засноване містечко Самарчик-Новоселиця – сучасний Новомосковськ? Краєзнавці,історики та археологи вже протягом багатьох десятиліть дискутують із цих питань.
У радянській «Історії міст і сіл» автори не дають конкретно визначеної дати заснування міста Новомосковська. Вони згадують Богородицьку фортецю, зведення якої розпочалось у 1687 році на правому березі Самари в 6 верстах від місця впадіння її у Дніпро, згадують Самарський ретраншемент, який ніби виник на місці фортеці після її зруйнування у 1736 році, і начебто саме поряд з цим ретраншементом у той час козаки і заснували слободу Новоселицю. Тобто питання заснування міста в радянській історіографії розглянуто досить побіжно і сумбурно.
Нові дослідження стосовно дати заснування нашого міста розпочне новомосковський краєзнавець А.Б.Джусов на початку 2000-х років. Цьому питанню дослідник присвятить цілі окремі розділи у трьох своїх книгах і ряд наукових публікацій в періодичних виданнях. У 2005 році з ініціативи А.Б.Джусова була проведена Перша науково-практична конференція «Історія Новомосковська, його околиць та містечок нижньої течії Самари», власне за результатами якої спеціально створена комісія прийняла рішення: «Датою заснування м.Новомоскоковська слід прийняти за сучасним календарем – 31 серпня 1576 року». На чому було засноване дане рішення? Ця дата пов’язана із відомою грамотою Польського Короля Стефана Баторія, якою останній окрім інших привілеїв та земель передає у вічне володіння запорозькому козацтву «городок старинный же Запорожский Самарь с перевозом и землями в гору Днепра, по речку Орель и в низ до самих степей Ногайских».
Краєзнавець А.Б.Джусов стверджує, що згадане у грамоті містечко Самарь розташовувалось саме на місці сучасного Новомосковська. Хоча протилежну йому версію висувають археологи міста Дніпра, які під час розкопок залишків Богородицької фортеці виявили більш давній культурний шар значного поселення ХVІ століття, яке, на думку вчених, і є легендарним містечком Самарь. Це також підтверджують і деякі інші джерела, в яких говориться про те, що будівництво Богородицької фортеці у 1687 році розпочалося на місці старовинного козацького поселення Стара Самара, яке власне й було містечком Самарь, згаданим у грамоті Стефана Баторія.
Так чи інакше, дата грамоти Стефана Баторія – 1576 рік - та дата зведення Богородицької фортеці на річці Самарі – 1688 рік - окреслюють два головних етапи колонізації Присамар’я. Беззаперечно те, що вже у ХVІ столітті на берегах річки Самари розміщувались козацькі житла - зимівники та місця їх традиційних промислів – уходи для заготівлі риби, дичини, меду, воску, дерева тощо.
Французький військовий інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан, перебуваючи на польсько-литовській службі переважно на території України з початку 1630-х по 1648 рік, так згадував промисел козаків на Самарі: «Вони ловлять рибу в річці Самарі, яка з другого боку впадає у Дніпро, навпроти Кінського острова. Річка Самара зі своїми берегами дуже значна не лише тому, що в ній водиться багато риби; тут є віск, мед, дичина та будівельний ліс, його тут більше, ніж у будь-якій іншій місцевості… Козаки називають її «святою рікою», мабуть, через тутешні багатства. Я бачив, як тут навесні ловили оселедців і осетрів, а в іншу пору року цієї риби тут немає».
Але про великі міста на Самарі Боплан у своєму описі не згадує, як не вказані вони й на його карті 1648 року, хоча археологами доведене існування значних поселень на Самарі, починаючи з початку ХVІ століття.
Після Першого Кримського походу князя В.В.Голіцина Російський Уряд розпочинає зведення ряду фортець на річці Самарі, які мали стати опорними пунктами для подальшого наступу на Крим. У цих фортецях планувалося розміщення московського гарнізону, продовольчих та військових припасів.
Запорозькі козаки вороже сприйняли присутність російських військ на своїх одвічних землях. У 1688 році у нижній течії річки Самари, на місці старовинного козацького містечка Стара Самара, була зведена Богородицька фортеця (нині с-ще Шевченко в межах м.Дніпро), і зведення саме цієї фортеці таки відіграло ключову роль у виникненні нашого міста.
Катеринославський єпископ Феодосій Макаревський наприкінці ХІХ сторіччя досліджував історію Катеринославської єпархії. Працюючи у єпархіальних та церковних архівах, а також в архівах Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря, йому вдалося віднайти й документи стосовно заснування слободи Новоселиці: «И точно, в старинних бумагах местных архивов есть прямые и ясные указания на то, что когда город – Старая Самара – сделался главным станом русских войск и поступил как бы в полное владение их (тобто там була зведена Богородицька фортеця – п. а.), – многие из жителей Старой Самары сами собою ушли из города и поселились между Старою Самарою и Самарским монастырём, т.е., заняли местность нынешнего Новомосковска, образовали слободу Новоселицу». Саме у той же час вихідці зі Старої Самари заснували також слободу Спаську та Підгородню.
Що цікаво, в історичних документах нам зустрічається кілька назв слободи: Новоселиця, Самарчик або Самарчук, іноді – Самара. Власне назва Новоселиця у даному випадку зрозуміла – новозаселена місцина. Назва Самарчик, Самарчук, можна стверджувати, походить від річки, що протікала поряд з поселенням. Справа в тому, що в ХVІІІ-ХІХ столітті безпосередньо до міста примикала притока Самари – Самарчук. Це добре видно на старих картах та планах міста. Один із перших істориків Запорозької Січі, уродженець міста Новомосковська Г.П.Надхін ще наприкінці ХІХ століття писав наступне: «Река Самарь, когда подходит под Новомосковск, делится надвое: влево к монастырю идёт коренная Самарь, а вправо, к Новомосковску, её приток – Самарчук». Певно, на початку ХХ століття весняні паводки змінили течію Самари, і тепер до Самарського монастиря тече Самарчук, а до міста примикає Самара. А от назва міста Самара, можна припустити, походить від містечка, звідки були вихідцями перші жителі Новоселиці – містечка Стара Самара, або, знову ж таки, від річки Самара, яка так чи інакше протікала поряд зі слободою.
З 30-х років ХVІІІ століття Новоселиця стає центром Самарської паланки – територіальної адміністративної одиниці земель Війська Запорозького Низового. Самарська паланка вважалася однією із найбагатших і простиралася по обидві сторони річки Самара, займала межі майбутніх Новомосковського, Павлоградського і частково Олександрівського повітів Катеринославської губернії. Безпосередньо на території слободи Новоселиці паланкою називалось військове укріплення – форт, де знаходилася військова адміністрація, розміщувалась певна кількість військ, зберігався провіант та припаси. При паланці знаходилась в’язниця, і тут же проводилися суди над злочинцями. На карті 1749 року паланка позначена як редут, що знаходиться на певній відстані від самої слободи (див. стор. 1).
Дніпровський історик В.С.Старостін припускає, що у Самарчику-Новоселиці існували «стара» та «нова» паланки-укріплення. «Стару» паланку можливо локалізувати в районі Глодів. Навіть до 1950-х років на одному з берегів Самари у цій місцевості збереглися залишки земляних валів, але час існування цієї паланки встановити неможливо. Глоди завжди підтоплювалися весняними паводками і, певно, через це було вирішено будувати «нову» паланку, яка, можна припустити, була зведена на високому мисі Самари між сучасними вулицями Барикадною та Кузнєчною. Поряд з «новою» паланкою проходив узвіз (по сучасній вулиці Бойовій), який вів до Самарського броду. Тут паланка-форт свого роду була захисним та спостережним пунктом на Самарському перевозі – основному шляху до міста в той час. Треба знову ж таки зазначити, що цим бродом користувалися досить довго, аж до середини ХХ століття.
Після скасування Січі містечко Новоселиця увійшло до складу Азовської губернії (до 1783 року), але паланка ще довгий час виконувала військово-адміністративні функції. Ось, наприклад, в Акті «Описания городов и уездов Азовской губернии», складеному у 1779 році, читаємо нас­тупне: «Местечко Новоселица, над рекою Самарью, по течению оной с правой стороны, на ровном и пространном месте, где была Паланка или судопроизводство прежде бывших запорожцев, а ныне тут Полтавского пикинерского полку переменная штаб-квартира». Що цікаво, поряд із згаданою «штаб-квартирою» – колишньою паланкою, у той час стояла полкова церква. Можливо, тут згадано стару Свято-Троїцьку церкву, яка існувала в Новоселиці, певно, при паланці, ще до побудови нової церкви у 1778 році – сьогоднішнього Новомосковського Свято-Троїцького собору. Стара церква певний час ще залишалася після зведення нової й, можливо, вона у 1779 році і слугувала полковою церквою Полтавському пікінерському полку.
Щодо населення слободи Новоселиці, то переважну більшість складали місцеві козаки, вихідці зі Старої Самари, а також незначна частина переселенців з Гетьманщини, Слобожанщини та Правобережної України. Стосовно кількості населення відомі наступні данні: станом на 1766 рік у містечку Самарчик проживало 4632 особи різного віку та статі і налічувалось 255 дворів. Наприклад, у 1762 році в містечку Самарчик нараховувалось 1000 хат, тобто на один двір припадало близько чотирьох хат. У 1775 році, у рік знищення Січі, за відомістю генерал-поручика Текелія, чисельність населення Самарчика складала 9227 осіб, з них 3405 чоловіків, 2108 жінок, 3714 дітей. У другій половині ХVІІІ вже були заселені передмістя Новоселиці - Подол, Перевал, Глоди, Кущівка й Воронівка, яка у той час була окремим від міста поселенням.
Поширеними промислами серед населення Новоселиці було ковальство, скотарство, обробка шкіри, гончарство, ткацтво, лозоплетіння, деревообробний промисел та ін. Важливу роль в економічному розвитку краю відігравав як торговельний шлях, що пролягав через місто, так і, звичайно ж, Самарський базар.
Дивовижною пам’яткою доби козацтва часів останньої Запорозької Січі, часів Самарчика-Новоселиці є унікальний дерев’яний Новомосковський Свято-Троїцький собор. Перша Свято-Троїцька церква у слободі була зведена після 1735 року. Це була невелика дерев’яна церква, перебудована з простої хати із зведеним над нею верхом, крита очеретом та увінчана простим залізним хрестом. Звичайно, з часом вона вже не могла задовольнити духовні потреби усіх парафіян, адже чисельність населення слободи поступово зростала. Козацька старшина Новоселиці звернулась до Митрополита Київського та Галицького Гавриїла з проханням дозволити будівництво у слободі нової великої однопрестольної церкви. Митрополит благословив ініціативу паланкової старшини та кошового і видав грамоту-дозвіл на зведення у Самарчику-Новоселиці нової однопрестольної церкви. У травні 1773 року до Києва для закупівлі та сплавлення Дніпром деревини для майбутнього храму виїжджають новоселицькі козаки та священики. У листопаді 1773 року деревина вже була сплавлена та знаходилась на березі Дніпра. До Новоселиці деревина буде доставлена лише навесні 1774 року. А от 21 травня 1774 року Старокодацька Хрестова наміснія звернулася до митрополита Гавриїла з проханням побудувати у Самарчику-Новоселиці не однопрестольну, а трьохпрестольну церкву. З таким же проханням від козаків Новоселиці до митрополита особисто звернувся і кошовий отаман Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський. Митрополит Гавриїл погодив прохання козацтва та 1 квітня 1775 року видав другу грамоту-дозвіл на зведення у Новоселиці нової трьохпрестольної Свято-Троїцької церкви, і вже 2 червня того ж року було освячено місце та закладено новий храм, який і до сьогодні височить над містом на Самарі.
Такою була історія нашого міста доби козацтва. Самарчик-Новоселиця був не лише адміністративним центром Самарської Паланки, це місто також було важливим торговельним і, враховуючи велич Самарського монастиря та Свято-Троїцької церкви, своєрідним релігійним центром Вольностей Війська Запорозького Низового. Це місто, початок якому дало козацьке прагнення свободи та волі.
К.МЕШКО, директор міського історико-краєзнавчого музею ім. П.Калнишевського