ВСЕ

«Залізний» спорт від спортклубу «Байпас»: сила, здоров'я, краса

Пауерліфтинг - вид спорту, який набирає в Новомосковську все більшої популярності. Причому, вікових переваг він не має – тягають «залізо» із задоволенням як молодь, так і пенсіонери. Більш того, захоплюються ним однаково і чоловіки, й жінки. Найстаршим у місті клубом силового спорту, безумовно, є «Байпас», йому вже виповнився 21 рік. З цієї нагоди ми поспілкувалися з його незмінним керівником Євгеном Борисенком.

- Євгене Петровичу, для початку поясніть, що це за вид спорту – пауерліфтинг.
- Це силове триборство. Зародилося в США як базова підготовка військових. Назва походить від англійського power - сила, lift – підіймати. Це силовий вид спорту, суть якого полягає у подоланні максимальної ваги в трьох змагальних вправах - присідання зі штангою, жим штанги лежачи і станова тяга – сума цих трьох вправ визначає кваліфікацію спортсмена. Окремо змагаються в різних вікових групах і вагових категоріях чоловіки та жінки. Мінімальний вік обмежується 11 роками, а ось максимуму не існує. У нас зараз, наприклад, займається 75-річний Іван Сергійович Паранько - чемпіон світу серед ветеранів.
- Вражаюче! А давайте пригадаємо, з чого все починалося 21 рік тому…
- Я народився в Новомосковську, ще школярем активно займався спортом. А потім батьки вимушені були переїхали у Воркуту – у мами виявили таке захворювання, що треба було змінити клімат. Там вчився в школі, почав тягати штангу, і в 17 років, у 1973-му, виконав норматив кандидата в майстри спорту з важкої атлетики. Любов’ю до «заліза» заразив однокласників, почав сам їх тренувати, причому, ці тренування давали гарні результати. Ось так і займався важкою атлетикою до армії. Після армії з батьками повернувся в Новомосковськ, оскільки мамі стало краще. Вона пішла на швейну фабрику, де пропрацювала до пенсії головним бухгалтером, а батько трудився в прокатці на НТЗ. Я ж навчався у фізкультурному технікумі в Дніпродзержинську, потім поїхав знову на Далеку Північ, бо там залишилися друзі, з якими виріс, вчився і займався спортом. Там працював на шахті, тренувався і тренував, навіть став президентом федерації атлетичної гімнастики міста Воркута, а невдовзі – і Комі АРСР.
Але Україна є Україна – у 1988 році остаточно переїхав до Новомосковська, тут заснував спортивний кооператив «Атлет». Це, як пам’ятаєте, були скрутні й непевні часи. Ми займалися спочатку в синагозі, потім в емальцеху трубного заводу, причому, завдяки директору заводу з нас і копійки не брали за оренду. У мене тоді займалося понад 250 чоловік, у тому числі близько 70 заводчан. Починалося все гарно - їхня профспілка закупила нове обладнання для занять, але… київська комісія приїхала і все заборонила – сторонні люди на території серйозного підприємства. І нас звідти попросили.
А влада іншого приміщення не дала, від мене лише відмахувалися у виконкомі, мовляв, іди, не набридай, нам тут не до спорту. Пацани п’ють і влаштовують бійки в підворотнях, а керівництву міста байдуже. І я оголосив голодування прямо в приміщенні виконкому. Ви уявляєте - це був 1989 рік, ще був СРСР, будували світле комуністичне майбутнє, а тут моє голодування! Як і очікував, викурювали мене звідти з міліцією, десятка два їх прибігло, мов до терориста. Затримали, але, до їх честі, треба зазначити, що у відділку одразу відпустили. Більш того, тиснули мені руку, мовляв, молодець, наші чиновники по-іншому не розуміють.
У підсумку мені дозволили відкрити спортклуб в радгоспі-технікумі, там теж через профспілку придбали спортивні знаряддя… Але грянув грім – розвал Союзу, потім почалися важкі для країни роки, і щоб вижити, всі стали комерсантами. Я теж 7 років займався комерцією. Коли трішки вляглося, у 1999 році знову відкрив спортклуб, на цей раз у підвалі будинку №4 на площі Леніна. А з 2000 року почав тренувати в колишньому дитсадку «Чебурашка», там і з’явилася назва клубу – «Байпас». У 2013 році звідти теж вигнали на вулицю. З боєм, після протестів і демаршів, нам вдалося взяти у мерії в оренду приміщення по Українській,12, в якому знаходимося й зараз.
- Пам’ятаю, це була невеличка слюсарна майстерня на території лікарні…
- Так, поруч з будівлею Червоного Хреста. Приміщення було надто мале, довелося прибудувати ще дві кімнати на 35 кв.м. Вісім років тому я вклав у ремонти 175 тисяч гривень, набрався боргів. До речі, коли почав їх віддавати, кілька чоловік відмовилися, сказали: «Не треба, залиш їх собі, ми бачили, куди пішли наші гроші». Так займаємося тут уже дев’ятий рік.
- Скільки людей зараз займається?
- Близько 80. Серед них чимало тих, хто стояв біля витоків клубу – наші, так би мовити, аксакали. Довгі роки вірними спорту залишаються вже згаданий мною Іван Сергійович Паранько, а також Альона Бігма, Олександр Злобін, Олег Івченко, Олександр Ведмідьов, Вадим Карпенко та чимало інших.
- Не підраховували, скільки чоловік пройшли через «Байпас» за 21 рік?
- Понад 5,5 тисяч чоловік. Ми виростили 7 чемпіонів світу, 6 чемпіонів Європи, 6 майстрів спорту міжнародного класу, 35 майстрів спорту і незліченну кількість чемпіонів України, КМС і спортсменів-розрядників.
У нас міцно згуртований колектив, який мислить в унісон, дотримується спортивного режиму, веде здоровий спосіб життя, навіть дозвілля проводимо разом – відзначаємо свята, відпочиваємо сім’ями на турбазах, робимо вилазки в ліс, влаштовуємо шахові турніри. І традиції примножуються. Наприклад, традиційним уже стало проведення щорічного турніру пам’яті на честь нашого спортсмена, майстра спорту України з пауерліфтингу, чемпіона Європи Олександра Мітягіна, який загинув в АТО у складі розвідгрупи в серпні 2014-го.
Щодо колективу, то мене особисто радує, що спортсмени в клуб приводять своїх дітей і вже навіть онуків. Більш того, в це складно повірити, але 12 пар у нас одружилися! Хіба це не прекрасно – такі спортивні красиві пари? Навіть традиція вже є: в день весілля вони із ЗАГСу спочатку заходять у клуб (добре, що він за кілька кроків) і по черзі піднімають штангу. А вже потім їдуть до гостей за святковий стіл.
- Дивлюся на стіни в клубі – вам і фарбувати їх не треба - вони всі в фотографіях яскравих спортивних подій. Але Вас у місті знають ще й як власника однієї з найбільших колекцій старовинних фото Новомосковська. Звідки вони?
- Так, до старих фото давно маю прихильність. Ще 25 років тому почав з двох жовтих фотографій своїх дідів із сімейного альбому, зайнявся збором інформації про них. Один пройшов війну, потрапив у полон, а потім незаслужено зазнав гонінь комуністичної влади, хоча сам був комуністом, політпрацівником: дорікали, що коли його брали в полон, повинен був застрелитися, але не потрапляти в руки ворога. Після війни куди він не потикався працювати, скрізь чув: закрийся й сиди собі мовчки. Інший дід був силачем двометрового зросту, знаменитим у Новомосковську ковалем. Я по крихтах збирав інформацію, знайшов надзвичайно цікаві сімейні світлини.
Коли починаєш цікавитися історією, це затягує. Почав збирати інші старі фото, особливо ті, де зображені різні куточки Новомосковська. Мені завжди хотілося порівнювати їх з нинішніми краєвидами. Я ходив по хатках старих людей, деякі бабусі віддавали фото з альбомів, а були й такі, хто й на поріг не пускав. Я їх розумію, бо шахраїв немало. Так назбирав більше 300 фото. У мене була гарна задумка: зробити парні фото «було-стало». Але часу для її реалізації так і не знайшов. Тому нещодавно передав свою колекцію в міський музей, думаю, вони знайдуть їй краще застосування.
- Як відзначили 21-ту річницю клубу?
- У вихідні в парку спільно зі спорткомітетом провели змагання із силових видів спорту для всіх бажаючих. Виконували різноманітні вправи і навіть тягнули машину з водієм загальною вагою більше 1 тонни. Кращим атлетам вручили кубки, цінні подарунки, грошові премії, а кожному учаснику - пам’ятні медалі. Нас прийшли привітати і міський голова з секретарем міської ради. До речі, Сергій Рєзнік колись починав займатися в тренажерному залі саме у нас, в «Байпасі», тому його я теж можу називати нашим атлетом, тим більше, що зі спортом він дружить і зараз. Я повністю згоден з його словами, що наше здоров’я й наше тіло в наших руках, і лише від нас залежить, будемо ми собі подобатися чи ні.
А секретар міської ради Володимир Арутюнов навіть сам взяв безпосередню участь у змаганнях. Приємно, що керівництво міста у нас таке спортивне. Та ще й пообіцяли усіляко сприяти розвитку фізкультури і спорту, щоб Новомосковськ став справжнім спортивним центром Дніпропетровщини.
Принагідно хочу сказати, що якщо ваша мета - займатися силовими видами спорту, набути гарну атлетичну форму і силу, здобувати спортивні звання, якщо ви відчуваєте бажання перемагати, тоді пауерліфтинг - для вас.
- Приєднуюся до привітань, бажаю всім членам клубу й надалі залишатися прикладом ведення здорового способу життя, всебічного гармонійного розвитку, виховання належних моральних і вольових якостей, особливо підростаючого покоління.

Розмовляв Вадим Червоноштан