ВСЕ

Праведник світу

Коли німці окупували Новомосковськ, Наталія Левченко (дівоче прізвище Бабенко) була підлітком.
- Її родина – мати й троє дітей – мешкала біля річки Самари, - розповідає син Наталії Сергій Левченко. - До війни в містечку жило багато євреїв, діяла синагога, стосунки з українцями були дружні, добросусідські. Як розказувала мати, наприклад, її родина разом з єврейською родиною мали в спільній власності корову – і та годувала молоком одразу дві сім’ї.
У березні 1942 року за наказом німецької комендатури все єврейське населення міста почали звозити до глибокого піщаного кар’єру на іншому березі ріки. Місцеві жителі розуміли: назад ніхто не повернеться. Людей переправляли човнами під наглядом поліцаїв. Під час останньої переправи трапилась несподіванка: 14-річний єврейський хлопець Льоня Гольверк зістрибнув із човна в крижану воду й стояв у ній по груди.
- Один з поліцаїв каже: «Застрель його». А другий: «Та нащо на нього кулі витрачати – закацубне й так здохне» – розповів спогади своєї матері Сергій Левченко. - Це відбувалося недалеко біля будинку, де жила моя мати. Ті відпливли, а тітка шепоче моїй матері, ще зовсім підлітку: бери, мовляв, човна й привези сюди хлопця. Вони його знали, знали його родину. А на іншому боці ріки, в піщаному кар’єрі, вже повним ходом ішла «ліквідація». За переховування євреїв була смерть, знищили б усіх - бабу, трьох дітей, тітку. Але – доля…
Врятованого хлопчика переодягли, відігріли й сховали в сараї. Через деякий час Наталка човном переправила його в передмістя, ближче до лісу.
- Хлопець зовні не дуже був схожий на єврея. Тітка вигадала йому «легенду» й навчила, що казати, як перестрінуть, мовляв, я – Іванов Міша, сам із села на Запоріжжі, нас розбомбили, батьки загинули, йду до родичів на Харківщину. Дали йому картоплину, шматок хліба й вивезли. Вже стемніло, був комендантський час, і по місту просто так пройти не можна було. А по річці патрулів не було. І він пішов… Куди – ніхто не знав, – розказав Сергій Левченко.
Його ж рятівники наступного дня ледь не поплатилися за свій вчинок. Поліцаї забрали материну тітку. Врятував лише щасливий випадок: посадовцем поліції був місцевий, який добре знав родину. І жінку чудом відпустили.
Довгий час про подальшу долю врятованого Леоніда Гольверка ніхто нічого не знав. Після війни мати Сергія Левченка вийшла заміж, народила двох синів. Багато років поспіль вона згадувала ту давню історію в родинному колі.
- Вони з батьком одружилися 9 травня 1946 року. І завжди 9 травня наша родина збиралася за святковим столом. Ще й 9 травня – День Перемоги. Починалися розмови, спогади про війну. У матері була гарна пам'ять, вона пам’ятала дуже багато деталей, імен. Але мати нічого не знала про долю Гольверка, – розповів син.
За його словами, звістка про Леоніда Гольверка прийшла аж через пів століття, вже в 90-ті. З’ясувалося: у 1942-ому він дивом вцілів, після війни сам став військовим, служив в авіації, жив у Москві. А його мати, батько, дідусь та ще майже 400 євреїв Новомосковська загинули.
Своїх рятувальників Гольверк розшукав через міську новомосковську газету. Потім він дав свідчення, які дозволили присвоїти Наталії Левченко звання Праведниці світу. У 1996 році Наталя Левченко отримала цю відзнаку від Яд-Вашем. За два роки жінки не стало.
А 2019-го одна з вулиць міста – колишня Шмідта, розташована неподалік від місця, де сталися ті давні події, поруч з парком імені Сучкова – отримала ім’я Левченко. Клопотання про це на адресу міської влади надіслав Український Інститут вивчення голокосту «Ткума» («Відродження»). Вони ж узяли на себе зобов’язання виготовити й надати нові адресні таблички на кожен будинок цієї невеличкої вулиці.
…Верховна Рада України ухвалила постанову про встановлення Дня пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Цей день щорічно відзначатиметься 14 травня. Цього року – вперше.
ДОВІДКОВО. На Дніпропетровщині іменами Праведників народів світу – жителів області, які рятували євреїв у роки Голокосту, – названо 14 вулиць. Це – найбільше з-поміж регіонів Центрально-Східної Європи, кажуть історики, які ініціювали таке вшанування. Загалом в українському національному списку праведників – 70 людей, які мешкали в регіоні в роки Другої світової й порятували понад сотню євреїв. Дослідники зазначають: скласти універсальний портрет того, хто ризикував собою заради життя іншого, складно: серед них були й інтелігенти, і робітники, і селяни. Безперечно одне – це були люди з великими серцями. «Ті, хто повертають віру в людину» – так ще іноді їх називають.
Звання «Праведник народів світу» присвоюється від імені Держави Ізраїль представникам різних національностей та віросповідань, які рятували євреїв від знищення на територіях, окупованих гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Збиранням їхніх історій опікується Яд-Вашем, ізраїльський Меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму єврейського народу. Справу про присудження звання Праведника розглядає спеціальна громадська комісія, яку очолює суддя Верховного суду Ізраїлю.
Україна посідає четверте місце в світі за кількістю таких героїв (після Польщі, Нідерландів та Франції). Звання Праведника отримали на цей час 2659 людей з України.